Десяте число РОДОВОДУ, видрукуване в червні 1995 р., розійшлося надзвичайно швидко й викликало чимало схвальних листів від читачів та багато публікацій в україномовній пресі в Україні та за кордоном. Одна із рецензій і стаття Валеріана Ревуцького у канадському журналі НОВІ ДНІ привернула увагу Миколи Зеленка. Оскільки цей РОДОВІД був присвячений історії родини Симиренків, про яку пан Микола знав з дитинства, він попросив надіслати йому журнал. Прочитавши, захоплено та вдячно писав до Тетяни Симиренко: "Коли б не було нічого надруковано за Ваших предків, крім Родоводу 10, то і це є
великою заслугою Вашою та тих, хто допоміг у його виданні... І я хотів би прислужитися до відновлення пам 'яті Ваших предків, якщо не як автор, то хоча б фінансово, і покласти мій нев'янучий вінок на невідомі могили наших Страдників, які склали своє передчасне дороге життя для нашої батьківщини".
"Моя краплина поту, солона сльозина на підмурок пам'ятника їм". "Засівайте Правду - Правда уродить". "Хай РОДОВІД іде до народу і з народом гордо несе нечуте слово". Микола Зеленко запропонував кошти зі своїх скромних заощаджень на перевидання 10-го числа з тим, щоб його безкоштовно розіслати в районні та шкільні бібліотеки Черкащини, аби більше людей пізнали правду про свій край.
Та правда, захована й знищена десятиліттями радянської влади, - частина пам'яті та життя й Миколи Зеленка.
Микола Зеленко народився в сусідньому з Млієвом селі Орловець, де свого часу містилась цукроварня у веденні Яхненків-Симиренків, а в 1920-х роках - філія Мліївської садстанції, заснованої й очолюваної Володимиром Симиренком. Пан Микола згадує в листі про Орловець: "Тоді ще було дві церкви в с. Орловець, величали Божою красою своїх вірних Михайлівський собор-храм, де й охрестили мене, та Миколаївський собор-храм. Зайди зробили з одного клуб їхньої культури, Миколаївського, а з другого - комори-склади для добрива. Будучи ще першокласником (1932), був свідком та дивився на розбій, як... зрізували хрести на святинях. Руйнували церкву та людську віру. Школа була коло Михайлівського храму, отой жах зберігся від дитячих років на все життя". Родина Зеленків перейшла радянські "жорна терору і насилля". Пізніші роки залишили інші невеселі враження. У війну був хлопцем забраний на примусові роботи в Німеччину. Наробився і надивився. Повертатися не захотів, аби не пасти білих ведмедів на Півночі, - опинився в таборі неповоротців... У квітні 1949 р. став на канадську землю, "Богом дану прибрану батьківщину", де працював усе життя на фабриці, аж доки не вийшов на пенсію.

РОДОВІД глибоко вдячний панові Миколі Зеленку за його благородний почин і щедрий дар, а надто за те, що він проніс через усе своє складне життя любов до України і турботу про неї та залишився вірним сином свого краю і народу.

Лідія ЛИХАЧ,
головний редактор
1996 p.