...Повертаючись до великої теми і думаючи про національне відродження, я боюся, що воно перетвориться у таке собі хобі культурної інтелігенції. Люди будуть тішитися, співати, бандуристи грати, дуже милі жінки у прекрасних
костюмах співатимуть. І всі будуть тішитися... *

Ця цитата взята як епіграф до задуманої дискусії про рівень репрезентації української культури. Слова професора Романа Шпорлюка підкреслюють межу небезпеки, за якою піднесення національного відродження вже не відродження, а надлом і повернення в бік замкнутого провінціалізму, хуторянства. На превеликий жаль, цей напрям помітний у багатьох культурних імпрезах сьогодення. Певні причини об'єктивно зумовлюють його. Одна із основних - відсутність світового культурологічного досвіду. Замість нього ми використовуємо культурний досвід 20 - 30-х років ХХ ст., а то й дорадянського часу. Традиційно не призвичаєні до пошуків у майбутньому. Зрозуміло, це не характерно для всього процесу національного відродження, проте для багатьох починань.

Дискусія "Як репрезентувати українську культуру" має торкнутися різних ділянок, культурного національного оновлення. Мета - показати якомога ширше прогресивний досвід Західного світу і спробувати знайти, обговорити можливості "подачі" української культури на рівні світових стандартів.

...Інтелігенція українська тепер мусить іти до праці, працювати головою, мозком, бо це і є знаряддя праці. Що можна робити? Інформувати про світ. Не казати: дивіться, які вони щасливі, а які ми бідні, бо це деформує. Це слід робити тим, що давати якісь реалістичні сугестії. А може, навіть проводити якісь акції. Не показуху, ні.**

На початок дискусії подаємо інтерв'ю з Оксаною Грабович (Кембрідж, США) та Ярославом Дашкевичем (Львів), проведені Лідією Лихач. Сподіваємося, що тема дискусії викличе бажання продовжити її. Отож, запрошуємо на сторінки журналу.

Лідія ЛИХАЧ,
головний редактор
1991 p.

* Роман Шпорлюк: ...Допомагати українцям ставати громадянами світу // "Київ", 1991. № 2. - С.154. ** Там само. - С. 155.