Шосте число "Родоводу" має одну тему - кобзарство та лірництво. Редактори цілком свідомо включають широку інтерпретацію цієї теми, а тому читачі знайдуть зовсім різні погляди на одну й ту саму проблему. Є добрі причини поєднати різні інтерпретації в одному томі: після декад вимушеної цензури потрібна відкрита та широка дискусія, щоб відновити тему, що згіркла, як старий хліб, а разом з тим повна стереотипів минулого, які інколи подають карикатурну картину життя і виконавства кобзарів та лірників.

Ми намагались не торкатися сучасного кобзарства, хоча насправді ця тема надзвичайно цікава з погляду і публіцистичного, і наукового. Після заборони, знищення у 1920-30-х роках "традиційного" старцівства як елемента, що порочить новий радянський спосіб життя, з'явилися нові кобзарі та лірники, які в різний час мали різні цілі. На прапорі сьогоднішнього кобзарства - відродження його як духовної традиції українського народу. Але в який спосіб? "Можна, звичайно, спробувати відродити кобзарську традицію, але тоді випускникам консерваторій треба виколювати очі", - пише Олександр Кривенко в газеті Post-Поступ. Це один погляд на проблему. Як протилежний - досвід Миколи Будника. Він досліджує старцівство, вивчає музику, філософію кобзарів та лірників, сам майструє інструменти старосвітського зразка, подорожує, добре грає і навчає грати молодших. Без сцени, без слави, без коштів. Це його життя.

Наступного року "Родовід" планує підготувати ще одне число, присвячене кобзарству та лірництву - таку потребу ми бачимо вже тепер, готуючи цей випуск. Запрошуємо усіх зацікавлених продовжити цю дискусію, а також подавати до редакції свої дослідження, статті, фотокартки та архівну інформацію для публікації в наступному "кобзарському" числі. Щиро дякуємо ІМФЕ й особисто завідуючій сектором рукописних фондів, члену редколегії "Родоводу" Валентині Борисенко за підібрану архівну збірку фотознімків кобзарів та лірників.

Лідія ЛИХАЧ, головний редактор
Вільям НОЛЛ співредактор ч. 6
1993 p.