Народився в Мацошині на Галичині.
            Закінчив Львівську студію театрального мистецтва при державному академічному драматичному театрі імені Марії Заньковецької, а також акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.
            Працював у Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської та в Київському театрі-студії “Будьмо!..” Брав участь у міжнародних театральних фестивалях у Польщі, Італії, Німеччині, Росії.
            Нині головний режисер Українського державного центру культурних ініціатив та художній керівник режисерсько-постановочної майстерні «Мистецьке агенство”Арт Велес”».
            Перший заступник Голови Національної Спілки театральних діячів України.
            Член Національної ради Конгресу української інтелігенції.
            Неодноразово визнавався кращим режисером музичних видовищ в Україні.
            У 1997 році нагороджений Міжнародною спілкою українських підприємців премією “Золотий тризуб” за експериментальність в сучасному українському мистецтві у номінації “Режисер”.
            У 1998 році присвоєно почесне звання заслужений діяч мистецтв України.
            Режисер близько 200 постановок: державних свят, вітчизняних та міжнародних фестивалів, днів української культури і мистецтва в Словаччині, Польщі, Німеччині, Молдові, Китайській Народній Республіці, молодіжних масових заходів, альтернативних концертів, оригінальних видовищ. Серед них постановка опери-ораторії І.Стравінського “Цар Едіп” (1996 р.Славутич, 1998 р. Київ), містеріального шоу-дійства “Золоті ворота тисячоліть” (1999 р. Київ).
            Головний режисер-постановник Всеукраїнських фестивалів сучасної пісні та популярної музики “Червона рута” (1989 р., 1991-1995 рр.), І-ІІ-го Міжнародного конкурсу артистів балету ім. С.Лифаря (1993, 1996 рр.), Міжнародного фестивалю українського фольклору “Берегиня” (Луцьк, 1994, 1998 р.), Фестивалю традиційної народної творчості “Покуть” (Харків, 1996, 1998р.), Літературно-мистецького фестивалю “Лесина осінь” (Ялта, 1994-2000 рр.), Фестивалю української культури у Польщі (Сопот, 2000 р.), День України на Експо – 2000 (Ганновер, Німеччина 2000 р.).
            Постановник концертів присвячених Дню Незалежності України, Дню Внутрішніх Справ України, Дню Збройних Сил України, Дню Києва, Дню Молоді, Міжнародному дню сім’ї і дитини, Великодню, Різдвяним святам.
            Головний режисер-постановник пост-модернових дійств:
“ Я (Романтика)” за Хвильовим (1993 р., Національна опера), “Сповідь” за М.Рильським (1995 р., Національна опера, зал “Дружби народів” Москва), модерн-симфонія “Сковорода” за П.Тичиною (1994 р., Національна опера), “Нічні концерти” за М.Бажаном (1994 р., Міжнародний центр культури і мистецтв, 1999 р., Національна музична академія), “Я не хочу вертатись в СРСР” за І.Багряним (1996 р., Національна опера), вечори присвячені Т.Шевченку, І. Котляревському, М.Грушевському, О.Ольжичу, В.Чорноволу. Постановка в Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О.Кобилянської моновистави “Моя любове, я перед тобою” за Л.Костенко (1997 р.) та моновистави “Святая святих” за Яворівським у Луцьку (1998 р.).
            Як режисер і сценарист працює в різноманітних жанрах: автентичному, академічному, молодіжному, модерному.
            Синтетичні постановки Василя Вовкуна - часто нагадують священо-дійство, сповнене недомовленостей, зашифрованих натяків і символів. У них є місце музикантам і співакам, драматичним акторам і танцівникам. Його творчості притаманний експериментальний погляд у майбутнє через глибокодумне осмислення часу минулого і сьогоднішнього.

“Незалежне мовчання…”

            Незалежне мовчання – це підсумок двадцятирічного наближення до відчеженого від власного соціуму мистецтва. Вперте акцентування на його неминучості і розвої в майбутньому.

            Незалежне мовчання – це погляд у майбутнє через глибоке осмислення часу минулого і сьогоднішнього…Це творення сучасної міфологічно-образної самоідентифікації, засоромленої естетами й інтелектуалами, як невиліковно традиційної…

            Це спроба витворення нової системи актуальної національної символіки, незалежно, перемога це чи поразка.

            Це пошук сучасного національного стилю-неошароварництва, що означає, насамперед, рятівне оновлення форми.

            Незалежне мовчання – це протест проти витіснення особистості людини, знеособлення її. Людина в таких умовах не здатна на екзистенційний порив.

            Можливо, саме в існуванні цього “внутрішнього” незалежного мовчання, нікому не підвласного, тільки “свого” – характерної ознаки менталітету українців – “індивідуалізму” – і приховані проблеми самовизначення, національної ідентифікації…

            В експозиції виставки представлені українські народні сорочки, рушники, обруси.

            Органічно вплітаються в хоровий ряд сорочок своєю фантастично-умовною стилістикою картини родини Примаченків – Марії, Федора і Петра, а також дивовижні керамічні роботи відомого майстра з Опішні В.Омеляненка.

            Архаїчні форми орнаментації у поєднанні з різноманітністю технік і колірним вирішенням творять явище унікальне, яке не має аналогів у світовому мистецтві.

            “От якби зібрати з усієї України народних майстрів, - що за дива витворили б…” –
Марія Приймаченко.

“Незалежне мовчання…” – це відчуття самого себе таким, яким ти є насправді…
Василь Вовкун