| |
Плахти належать до
напівзшитого поясного вбрання, яке носили у свята. Прості запаски на будень
ткали багато людей, а от плахтярським промислом займались висококваліфіковані
ткачі. Адже для плахт використовували дороге вовняне кольорове прядиво,
шовк, льон і навіть сухозлітку. Свого розквіту ткання плахт досягло за часів
Козаччини, за доби українського барокко. Саме тоді вживалась дорога якісна
сировина для їх виробництва, використовувались тонкі і складні комбінації
в оздобленні. З появою крамних тканин, а відтак і одягу з них, в тому числі
спідниць, у плахтярстві наступає занепад. Окрім того, спідниці витіснили
плахти через зручність у вжитку.
На відміну від запасок, котрі носились
у вигляді одного горизонтального полотнища, плахти зшивались у дві вертикальні
пілки. Змережування плахтовим швом є дуже цікаве і різноманітне. Зшивали
пілки приблизно наполовину, перегинаючи вдвоє так, щоб зашита частина обгортала
стан ззаду, а незшита утворювала крила ("плахта повна з крилами"),
що вільно звисали з боків або підтикалися під пояс. Менш заможні жінки носили
лише півплахти ("плахта-станок"). Невеликий розріз спереду прикрашали
запаскою-попередницею, чи фартухом.
Кольорова гама залежала від призначення,
а також від віку жінки. Святкові плахти, ткані червоними і малиновими нитками,
носили здебільшого дівчата. Плахти більш стриманих кольорів одягали молодиці
і літні жінки. Називались плахти за кольором та орнаментацією - "червонятка",
"синятка", "слив'янка", "рожевого цвіту",
"крижева", "хрещата", "зірчатка" та інші.
Попередниця при плахті однаково обов'язкова як для старих, так і для молодих.
Найбільше поширені плахти на Середній Наддніпрянщині, і поділяють їх приблизно
на три групи - плахти київські, полтавські і чернігівські. В колекції Родовід-Галереї
найбільше зібрано полтавських плахт, зважаючи на їх збереження та поширеність.
|
